Walterdale – це громадський театр, який працює в Едмонтоні. Тут створюють і ставлять цікаві вистави. Вважається, що Walterdale відіграв важливу роль у започаткуванні канадської драми. У закладі працює один з найстаріших театральних колективів Західної Канади. Створили й продовжують керувати Walterdale волонтери за участю відомих акторів. Про цікаву історію заснування читайте далі у статті на edmonton-trend.
Історія створення
Walterdale був створений влітку 1958 року групою молодих акторів. З початку створення заклад називався Edmonton Theatre Associates. Перші 3 роки після відкриття театр не мав власного приміщення, і колективи виступали на різних майданчиках, найчастіше в середній школі «Вікторія» та «Ювілейній аудиторії».
Розвиток театру
У 1961 році почався період розквіту закладу. Тоді едмонтонське товариство почало орендувати у міської влади колишній шкільний будинок Джона Волтера. Нова будівля для театральних виступів була розташована на вулиці Волтердейл Флетс.
У 1961 році будівлю колишньої школи відремонтували, театр отримав нову назву – Walterdale. Нове приміщення було розраховане на 70 місць. Знаходився в цій будівлі театр понад 5 років. За цей період було поставлено понад 50 п’єс. Першою виставою у колишньому шкільному будинку стала «Епітафія» Джона Осборна для Джорджа Діллана.
Театр розвивався, сюди приходила велика кількість людей, з’явилася потреба в розширенні. У 1966 році влада Едмонтона заявила про наміри будівництва на орендованій території театром – Kinsmen Field House, і Walterdale разом зі своїми колективами переїхали в будівлю ескадрильї.
Зал прикордонників Едмонської ескадрильї Канадського легіону був розташований на розі 114 авеню та 107 вулиці, на місці сучасного торгового центру «Кінгсвей Гарден Молл». На новому місці театр поставив першу повнометражну п’єсу Джорджа Ріги «Нічого крім людини». Крім того, вони випустили популярну в Едмонтоні літню мелодраму «Клоднайк», автором і режисером якої був Уоррен Грейвс.
У 1974 році міська влада виділяє театру нову будівлю. Вона була відома як пожежна частина №1 Страткона, яка єдина в Едмонтоні, що збереглася за часів Першої світової війни. Спроєктували її відомі архітектори Артур Вільсон і Девід Герральд.
Для будівництва цієї будівлі використали цеглу з кам’яними квінами. Будівля мала бетонну підлогу, парапет. На її фасаді домінують троє дверей прикрашені променистими кам’яними вусуарами. Дзвіниця мала площу 11 кв. футів, і висоту 77 футів, що давало змогу розміщувати пожежні рукави. На дзвіниці знаходиться Стратконівський «баштовий дзвін», накритий восьмигранним куполом. На другому поверсі був розташований кабінет начальника пожежної частини, 5 спалень і оркестрова зала.
У 1974 році провели реконструкція будівлі. В ній зробили зал розрахований на 108 місць. У цьому ж році влада Едмонтона визначила будівлю провінційною історичною пам’яткою.
У 1992 році була проведена ще одна реконструкція, яка збільшила кількість місць до 145. На другому поверсі розташували репетиційну залу, гримерну кімнату, кабінети.
Сучасний театр продовжує розвиватися і дарувати поціновувачам театрального мистецтва справжні шедеври.
Багато відомих театральних діячів відточують свої навички у Walterdale. Наприклад, дизайнер фестивалю Шоу Леслі Френкіш брав участь у його постановках. Уолтердейл керівник театру є лауреатом премії Стерлінга за внесок у розвиток едмонтонського театру. Щороку за його сприяння містянам представляється 5 повнометражних постановок і мюзикли, влаштовує вечори одноактних творів.